За прогнозами Energy Transition Outlook 2022, серед технологій відновлюваної енергетики потужності сонячних фотоелектричних (PV) установок зросли найшвидше, збільшившись у понад 20 разів за період 2010-2021 років. Цьому сприяло суттєве скорочення витрат, що відбувалося паралельно з розвитком технологічного прогресу, зростанням рівня обізнаності, наданням державної підтримки та впровадження інноваційних моделей фінансування.
Після подолання контрольної позначки у 100 ГВт встановленої потужності в 2012 році, глобальна встановлена потужність сонячних фотоелементів досягла 843 ГВт у 2021 році. Аналітики очікують, що це лише початок, і сонячна енергетика очолить революцію відновлюваної енергетики, яка просувається вперед і займає все більш ключове місце у будь-яких програмах з декарбонізації. Згідно з оцінками Міжнародної агенції з відновлюваних джерел енергії (IRENA), за сценарієм глобального потепління на 1,5°C, встановлена потужність досягне 5200 ГВт до 2030 року і 14 000 ГВт до 2050 року.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) відіграли важливу роль у швидкому зростанні та поширенні застосування енергії Сонця. Перша хвиля транскордонних ПІІ в сонячну енергетику тривала протягом 2000-х років за участі переважно європейських енергетичних компаній. Протягом наступного десятиліття до цього процесу долучилися енергокомпанії з Північної Америки та Азії, що прискорило глобалізацію ринку сонячної енергетики. За даними fDi Markets, ПІІ в проекти сонячної енергетики зростають починаючи з 2005 року, сягнувши піку в 2019 році на рівні 61 мільярда доларів. Загалом у період з 2005 по 2022 рік на забезпечення сонячної генерації було спрямовано 389 мільярдів доларів іноземного капіталу.
Що стосується географічного розподілу, то ПІІ у секторі сонячної енергетики перейшли від концентрації переважно в Західній Європі та в країнах, де надаються урядові стимули, до поширення по всьому світу. За даними IRENA, це передусім зумовлено падінням цін, а саме – Глобальної середньозваженої приведеної вартості електроенергії (LCOE), яка у період 2010-2020 років знизилася на 85% для нещодавно введених в експлуатацію проектів промислових сонячних фотоелектричних електростанцій, і на 68% для проектів на основі технології концентрованої сонячної енергії (CSP).
Зниження витрат обмежило потребу в наданні державних стимулів для розвитку конкурентоспроможності сонячної енергетики порівняно з іншими джерелами енергії – фактично, сонячні фотоелектричні батареї вже є найдешевшим джерелом енергії в країнах з високоякісними ресурсами, навіть без урахувань негативних зовнішніх ефектів використання викопного палива. Таким чином відбулося вирівнювання позицій сонячної енергетики на “полі гри”, на якому спочатку спостерігалося домінування європейських країн, які надавали розширену державну підтримку.
Якщо у 2000-х ПІІ в сонячну енергетику здійснювали майже винятково європейські компанії, при цьому європейські виробники обирали європейські країни з міркувань привабливості стимулів, то до середини 2010-х років потоки капіталу почали спрямовуватися в країни з високим прямим нормальним опроміненням (DNI) за межами Європи, зокрема в Латинську Америку (Чилі) та Африку (Намібія). У рекордний 2019 рік приблизно 45% загальних іноземних інвестицій у сонячну енергетику надійшло до Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР), приблизно 19% – до Латинської Америки, тоді як в країни Західної Європи спрямувалося трохи менше 4%, а в Північну Америку – близько 12%.
Китай йде окремим шляхом щодо розвитку сонячної енергетики. Підтримка галузі закріплена в п’ятирічних планах з початку 2000-х років, що дозволило переорієнтувати виробництво країни на задоволення швидкозростаючого попиту на сонячні фотоелектричні панелі. Сукупна встановлена потужність сонячної енергії в Китаї зросла з 4 ГВт у 2012 році до 253 ГВт у 2020 році, що є найбільшою у світі за даними IEA. Китайські розробники технологій сонячної енергетики з середини 2010-х років були активними іноземними інвесторами. Проте останнім часом вони зменшили свою активність, оскільки такий високочутливий сектор, як енергетика, став предметом більшого контролю за ПІІ та результатом зміни національної політики. ПІІ Китаю в сонячну енергетику знизилися з 6,5 млрд доларів у 2014 до 361 млн доларів у 2021 році.
В цілому зростання інвестицій не тільки сприяло розвитку процесів декарбонізації, а й мало важливий вплив на соціально-економічну динаміку в тих країнах призначення, де інвестиції створювали нові робочі місця та можливості. За оцінками експертів, протягом 2005-2020 років у всьому світі було створено понад 83 тисячі нових робочих місць за рахунок припливу ПІІ в сонячну енергетику – майже 30% від загальної кількості робочих місць, створених за рахунок ПІІ у відновлювані джерела енергії. У роки пандемії галузь сонячної енергетики продемонструвала стійкість. Починаючи з рекордного для сонячної енергетики 2019 року, Covid-19 сповільнив ринкову динаміку збільшення ПІІ через економічну невизначеність, перебої в ланцюгах постачань та дефіцит робочої сили. Однак це також прискорило процес публічних обговорень проблем сталого розвитку та декарбонізації, що ще більше посилило переваги проектів сонячної та відновлюваної енергетики в цілому, які передбачають довгостроковість функціонування.
У 2020 році в проекти будівництва сонячних електростанцій по всьому світу було спрямовано $40 млрд іноземних інвестицій, тоді як у 2021 році ця цифра знизилася до $34 млрд. Протягом 2020-2021 років інвестори з країн Західної Європи все ще вважалися лідерами з розвитку проектів сонячної енергетики. На них припадало більше половини (54%) оголошених ПІІ в сонячну енергетику у всьому світі. Азійські інвестори опинилися на другому місці (20%), на третьому – інвестори з Північної Америки (15%).
Загалом, майже третина глобальних ПІІ у сонячну енергетику у 2020 та 2021 роках надійшла на регіональний європейський ринок, тоді як 22% було спрямовано в АТР, 19% – у Північну Америку, 17% – в країни Латинської Америки та Карибського басейну, 8% – в країни Африки та 5% – на Близький Схід.
На відміну від еволюції викопного палива, яке доводиться видобувати з надр або бурити в певних місцях на землі, географічний розвиток сонячної енергетики значною мірою визначається національною політикою, державним бюджетом та потребами приватного сектору. З цього випливає, що країни, які стали піонерами сонячної енергетики в останнє десятиліття, необов’язково є найбільш сприятливими місцями для отримання сонячної енергії з огляду на показник DNI. Хоча європейські країни найкраще залучали інвестиції, деякі з них мають найменш сприятливі умови для розвитку сонячної енергетику в усьому світі, тоді як країни Близького Сходу та Африки з більш сприятливою географією та високим потенціалом не отримали рекордних прибутків.
За останнє десятиліття Україна досягла значних результатів у розвитку сектору відновлюваної енергетики. За даними Української асоціації відновлюваної енергетики (UARE), капітальні інвестиції в відновлювану енергетику в Україні становлять понад 12 мільярдів доларів. За прогнозами Міненерго, частка ВДЕ в енергетичному балансі України до кінця 2022 року мала б досягти 9%.
Однак через війну рф проти України половина об’єктів ВДЕ перебуває під загрозою повного або часткового знищення, що ставить під загрозу процес переходу до чистої енергії. Тому збитки, заподіяні вторгненням рф власності українського та міжнародного бізнесу, мають бути відшкодовані у міжнародних судах.
Загалом, Україна має достатній потенціал для подальшого розвитку ринку сонячної енергії, щоб стати платформою для впровадження нових бізнес-моделей та залучення іноземних інвестицій, коли закінчиться війна.
