ТРУДОВІ ПИТАННЯ

Трудові відносини в умовах воєнного стану
 
15.03.2022 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон), що визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
 
Законом встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
 
У статті 2 Закон передбачає особливості укладення трудового договору в умовах воєнного стану: у період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору; при укладенні трудового договору в період дії воєнного стану умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників; з метою оперативного залучення до виконання роботи нових працівників, а також усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили, у тому числі внаслідок фактичної відсутності працівників, які евакуювалися в іншу місцевість, перебувають у відпустці, простої, тимчасово втратили працездатність або місцезнаходження яких тимчасово невідоме, роботодавець можуть укладати з новими працівниками строкові трудові договори у період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника.
 
Стаття 3 Закону передбачає особливості переведення та зміни істотних умов праці в умовах воєнного часу: у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою; у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.
 
Відповідно до статті 5 Закону у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).
 
Що стосується процедури звільнення працівників під час воєнного стану – Закон у статті 6 визначає особливості розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця: у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Крім того, у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
 
Стаття 6 Закону визначає особливості встановлення та обліку часу роботи та часу відпочинку: нормальна тривалість робочого часу працівників у період воєнного стану не може перевищувати 60 годин на тиждень; для працівників, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу не може перевищувати 50 годин на тиждень; п’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем за рішенням військового командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення); час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем; тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин; у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої – п’ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.
 
Водночас у статті 10 Закону передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
 
Що стосується відпусток – у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».
 
Серед іншого, Законом у статті 13 встановлюється можливість призупинення дії трудового договору, що означає тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
 
Окрім того, Закон визначає особливості організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у роботодавця, роботи в нічний час, залучення до роботи деяких категорій працівників, діяльності профспілок, дії окремих положень колективного договору тощо.
 
Статтею 42 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (регіональними центрами зайнятості). Для отримання дозволу (продовження дії дозволу) роботодавець звертається до регіонального центру зайнятості із заявою та відповідним комплектом документів. На період дії воєнного стану заява роботодавця на видачу та продовження дії дозволу (разом з документами) відповідно до абзацу 5 пункту 5-2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про зайнятість населення» може бути подана будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними.


19.07.2022 р. набув чинності Закон України № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Закон № 2352-ІХ запроваджує нововведення, які стосуються умов праці під час воєнного стану, а також вносить зміни, які збережуть свою силу після закінчення війни. Основі положення Закону № 2352-ІХ:

1. Закон № 2352-ІХ скасовує вимогу до роботодавця зберігати середній заробіток за працівником, якого призвали на військову службу (ст. 119 КЗпП). Відтепер роботодавець повинен лише зберегти місце роботи та посаду такого працівника.

2. Закон № 2352-ІХ передбачає нові підстави для звільнення, зокрема:
відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль (п. 83 ч. 1 ст. 36 КЗпП);
неможливість забезпечити працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП).

3. Закон № 2352-ІХ уточнює, що застосування призупинення дії трудового договору можливе у зв’язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.

4. Закон № 2352-ІХ закріплює можливість здійснення планових та позапланових перевірок Держпраці під час воєнного стану. Однак у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені ст. 265 КЗпП, не застосовуються.

5. Закон № 2352-ІХ дозволяє ознайомлювати працівників з документами роботодавця, які стосуються їхніх прав та обов’язків, із використанням засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису, якщо це передбачено трудовим договором (ч. 3 ст. 29 КЗпП).

6. Законом № 2352-ІХ уточнено, що на період воєнного стану, незважаючи на відсутність обов’язку повідомляти про зміну істотних умов праці не менш ніж за 2 місяці, роботодавець повинен повідомити про такі зміни в будь-якому разі не пізніше ніж до запровадження таких умов (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

7. Законом внесено деякі уточнення щодо збільшення нормальної тривалості робочого часу. Зокрема, нормальна тривалість робочого часу може бути збільшена до 60 годин на тиждень лише для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо). Однак скорочена тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.

8. Також Закон передбачає новий вид відпусток для осіб, які вимушено змінили своє місце проживання. У період дії воєнного стану працівник, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, може звернутись із заявою про відпустку строком до 90 днів, і роботодавець зобов’язаний надати таку відпустку. Цей вид відпустки не передбачає збереження заробітної плати та не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.